Архів львівських газет: Аргумент газета
Майстри кіднепінгу
Юрій Лелявський
29.03.2006
ГАЗЕТА знає всі подробиці того, як “Беркут” затримував викрадачів дівчини
Львів поволі перетворюється на Чикаго кінця 20-х років минулого
століття, де в період великої депресії та сухого закону постійно скоювалось безліч важких злочинів. Судіть самі. У кінці осені
пострілами з автомата Калашнікова завдають важких поранень заступнику
начальника зміни митного переходу Полуситку. Після
цього знову ж таки з “калашнікова” вбивають екс-губернатора Степана Сенчука.
Трохи згодом у власній машині живцем спалюють начальника управління транспорту
і зв’язку міськради Ярослава Вовчака. Два тижні тому підпалюють
приймальню народного депутата та власника ринку “Південний” Петра Писарчука, а
за добу до того спалюють джип “Тойота Лендкрузер” та “Ауді А-
Цей перелік резонансних злочинів поповнився ще однією кримінальною подією, яка шокувала Львів, – у місті було викрадено людину.
Вийшла з хати й не повернулась...
Родину К., директора однієї з державних організацій, що працює в галузі електроніки, буквально переслідували нещастя. Рік назад у нього померла дружина, після цього сам К. переніс складну операцію на нозі, і от нова біда. 16 березня його єдина донька, 20-річна студентка Мирослава (ім’я змінено з етичних міркувань), не повернулась додому. Стривожений батько звернувся з заявою у Личаківський райвідділ міліції. Занепокоєння було виправданим, адже невдовзі працівники міліції встановили, що дівчина була викрадена невідомими особами.
Відразу вдалось з’ясувати, що в четвер, приблизно в 11 годині ранку, кілька невідомих у чорних масках на головах несподівано схопили Мирославу за руки й заштовхнули в біло-бежеву “Таврію” з тонованим склом на вікнах. У зв’язку із серйозністю злочину його розслідування було доручено обласному управлінню карного розшуку МВС.
Батько Мирослави від хвилювання та відсутності інформації, де зараз донька, забув про бізнес-справи й не знаходив собі місця, весь час очікуючи дзвінка від бандитів. Фахівці з МВС заспокоювали його тим, що відсутність дзвінків від злочинців у таких випадках – звичайна справа. Як показував досвід аналогічних ситуацій, викрадачі дітей не дають про себе знати від одного до двох тижнів. “Гра в мовчанку” ведеться для того, аби батьків, виснажених необізнаністю про долю своєї дитини, довести до максимального ступеня хвилювання і щоб вони готові були пристати на будь-які умови мерзотників.
Але надовго весь цей жах не затягнувся. Уже наприкінці шостого дня викрадення опери не лише вийшли на слід злочинців, а й навіть вирахували, де вони утримують заручницю!
“Щурі” в пазурах “Беркута”
23 березня, у п’ятницю, керівництво карного розшуку прийняло рішення розпочати операцію зі звільнення Мирослави. До звичайного дев’ятиповерхового будинку на вул. Хвильового, в одній з квартир якого й перебували бандити та їхня жертва, почали стягуватись посилені міліцейські групи. Штурмувати квартиру було доручено бійцям спецпідрозділу “Беркут”. Враховуючи рівень небезпеки, беркутівці на затримання вийшли в бронежилетах, кевларових шоломах, котрі затримують автоматну кулю, зі спеціальними куленепробивними щитами. Але всі ці засоби захисту виявились непотрібними, адже група захоплення зробила все настільки швидко, що троє виродків, які були в тій квартирі, не встигли вчинити опір. І навіть коли на зап’ястях клацали кайданки, вони, нічого не розуміючи, продовжували тупо дивитись на міліціонерів, мов на прибульців з Марса.
Але головне – у тій квартирі була й Мирослава, жива та неушкоджена! Пізніше, розповідаючи про шість днів перебування у цій своєрідній в’язниці, вона повідомила, що насильницьких дій до неї бандити не застосовували, погрози були хіба що на словах. Весь час годували лише чаєм та пельменями. Оскільки дівчину утримували в однокімнатній квартирі, то краєм вуха вона чула розмови, які там велися. Виявляється, здійснивши викрадення, бандити ще не визначились із сумою, котру хотіли вимагати в батька. Хтось пропонував просити 100 тис. доларів, хтось радив не бути дріб’язковим і вимагати “півлимона баксів”.
Картярський борг – борг честі
Відразу після арешту викрадачам (а це троє молодих хлопців 20-23 років) були висунуті звинувачення у злочині, який передбачений 146 статтею ККУ “Незаконне позбавлення волі або викрадення людини” і карається тюремним ув’язненням на строк від 5-ти до 10 років.
На перших допитах один із них, імовірно, аби зменшити свою вину, сказав, що викрадення здійснили не з корисливих мотивів, а з примусу. Начебто він у барі програвся у карти якимось серйозним пацанам і залишився їм винен 10 тис. доларів. А картярський борг – борг честі, треба віддавати. Та цієї суми він не мав, а братва погрожувала поставити на “лічильник”. От тоді як компромісний варіант і прощення боргу вони запропонували йому викрасти дівчину. Що він, підмовивши ще двох своїх знайомих, і зробив. А жодних грошей у батьків дівчини, мовляв, вимагати не хотів, вважаючи, що його “робота” обмежується лише “доставкою об’єкта” у квартиру на Хвильового.
Проте віриться у це слабо. Судячи з того, як трійка (хоча не виключено, що їх було більше) готувалась до акції (винайняли квартиру, придбали “Таврію” з “лівими” держномерами, розробили план дій), навряд чи це все робилось заради невідомих пацанів, котрі нібито й є справжніми організаторами.